Таємниці замку Ксенж

[:uk]

Як усе починалося

Замок Ксенж (у перекладі з полського “Князь”) називають “Перлиною Селезії” або ж “Ворота Селезії”. Звідки взялися настільки поетичні назви? Річ у тім, що Ксенж упродовж століть виконував кілька функцій. У XIII-XIV століттях, коли за наказом короля Болеслава I Суворого замок тільки звели, він слугував для оборони і був частиною системи з 14 фортець, що стерегли спокій прикордоння. Так само в ньому перебувала резиденція князів з роду П’ястів аж до 1392 року, коли землі відійшли богемській короні. Попри те, що кріпосні стіни високі, а сама споруда розташована на високій скелі, замок кілька разів зазнавав нападів і грабежів. Не оминули його ні гуситські війни (1428-1429 рр.), ні тридцятирічна війна (1618-1648 рр.).

З 1509 р. починається нова епоха для замку Ксенж – у володіння вступає багатюща сім’я Хохбергів, що перетворила згодом похмуру фортецю на розкішний палац. Щоправда, нові власники, будучи промисловцями, а не аристократами, ще довго не сприймалися у вищому світі, аж до вдалого шлюбу одного з нащадків роду Яна Генріха VI з герцогинею Анною Ангальт-Плесс. Сталася ця подія тільки в XIX столітті, після чого Хохберги отримали статус і привілеї князів Пшиньських і розширили володіння в нижній Сілезії.

Спочатку в XVI столітті Хохберги оновили замок відповідно до мистецьких смаків епохи Відродження, а після тридцятирічної війни відновили пошкоджені споруди в стилі Рококо і Бароко. Останні зміни у зовнішньому вигляді замку Ксенж вносили на початку XX століття, коли величезні статки, нажиті пращурами, перейшли до рук Яна Генріха XV Гохберга фон Плесс. З ним так само пов’язана захоплива історія, схожа на казку. Тільки ось жили в ній не “довго і щасливо”.

Історія “Англійської Троянди” та німецького принца

Як уже згадувалося, Гохбергів не шанували при прусському дворі, хоча вони і входили до сімки найбагатших сімей Європи тих часів. Можливо, тому вибір тридцятирічного князя фон Плесс припав на юну красуню Марію Терезу Корнуелл. Хоча дівчина не могла похвалитися великим посагом і була дочкою звичайного полковника з Гемпшера, проте, блищала при англійському дворі. А все почалося з матері чарівної Дейзі – Марії Аделаїди Фітцпатрік, яку всі звали просто Петсі. До неї так само прихильно ставилися короновані особи, зокрема надавав знаки уваги Принц Уельський (майбутній король Едуард VII). Кажуть, що саме він посприяв шлюбу Яна Генріха і прекрасної англійки.

Таким чином, Дейзі стала однією з найбагатших жінок Англії та Німеччини.

Новоспечена княгиня викликала фурор і при дворі кайзера – імператора Вільгельма II. Але спочатку це не можна було назвати визнанням. Манери Марії Терези виявилися занадто вільними для консервативного прусського двору. Користуючись тим, що кайзер виявляв до неї симпатію і всіляко опікувався, Дейзі порушувала суворий дрес-код, займалася розпродажами на благодійних вечорах і проводила кампанії, спрямовані на підтримку сілезьких бідняків.

При цьому княгиня не гребувала і світським життям. Вона з’являлася на балах у вбранні, яке коштувало величезних грошей, де дивувала публіку своїми танцями і співом, відмінно стріляла і часто їздила полювати. Дейзі була гарна завжди і в усьому і здавалася оточуючим щасливою казковою принцесою. Однак, це було не так.

Дейзі народила своєму чоловікові трьох синів, але вони не стали основою благополучної родини. У Яна Генріха протягом багатьох років у Відні була коханка, і врешті-решт після 11 років шлюбу князь сам переїхав туди жити, подавши на розлучення.

Дейзі продовжувала займатися благодійністю, а з початком Першої світової війни стала санітаркою в поїздах-лазаретах і в польових госпіталях. 1922 року вона опублікувала мемуари, які стали бестселером у Європі та Америці. У них княжна викрила прусський двір у зайвій манірності, писала, що “навіть дерева і квіти тут не ростуть без дозволу”. Рукопис викликав неймовірний галас, що додало зухвалій княжні популярності.

А що ж із герцогом фон Плессом? Чи був він щасливий у новому шлюбі? Колишній чоловік Ян Генріх одружився зі своєю віденською коханкою Клотільдою 1925 року. У цьому шлюбі народилися двоє дітей, щоправда, і він протримався лише 9 років. Розлучення сталося через сімейний скандал. Як свідчили чутки, мачуха спокусила молодшого сина Яна Генріха – Болка. Вони так само одружилися, і плодом кохання стали двоє дітей Ядвіга і Болек. Єдиний онук Яна Генріха XV нині проживає в Мюнхені і є останнім живим спадкоємцем князів Хохберг фон Плесс. Такі ось майже мексиканські пристрасті…

Чому ж не залишилося інших спадкоємців? Адже у князівського подружжя були ще два сини. Що ж, на те були свої причини. З приходом до влади Гітлера юних князів стали схиляти до співпраці з нацистською Німеччиною. Однак, багаті промисловці не поспішали переходити на бік фашистів. Тоді було віддано наказ заточити молодшого сина Болека (так, саме того, спокушеного мачухою) до в’язниці. Утримувався він там у найжорстокіших умовах, незабаром захворів і помер уже на руках родичів, які викупили його за шалені гроші. Після цієї трагічної події, що сталася 1936 року, брати Болека пішли воювати на боці союзників, а замок конфіскували за борги. Старший Ганс Генріх вступив до лав англійської армії, а середній Олександр Фредерік служив у польському війську. Обидва померли 1984 року і не мали потомства, принаймні в законному шлюбі.

А що ж сталося з княжною Дейзі? Деякий час після конфіскації, будучи хворою, вона жила в замку, але потім її перевезли на віллу у Валбжиху, що за сім кілометрів від Ксенжа. Там вона і померла 1943 року у віці 70 років, переживши свого колишнього чоловіка і молодшого сина.

Історія розпорядилася так, що місце поховання “Англійської троянди” невідоме. Останки були вивезені з Вальбжиха. У той час, як прах Яна Генріха XV лежить у родинній гробниці поруч із резиденцією Хохбергів у Пщчині.

Таємниці підземель замку Ксенж

Нацисти зайняли замок у 1941 р. Спочатку в нього звозили музейні цінності та секретні архіви з бібліотек, щоб уберегти пам’ятки старовини від повітряних бомбардувань.

Пізніше німецькому командуванню спала на думку геніальна ідея перебудувати замок під ставку Гітлера. Для цього всі скарби, зокрема й твори мистецтва, що належали сім’ї Хохбергів, знову вивезли і розподілили по інших схованках, а потім почали рити тунелі. Тунелі видовбували на рівні 15 і 50 метрів в’язні концтабору Гросс-Розен. Один із них виконував функцію евукаційного. Туди вів ліфт, що проходить через усі 5 поверхів замку, і гвинтові сходи. З евакуаційного тунелю в глибші підземелля можна було спуститися тільки на вантажній платформі. Доставлення будматеріалів і вивезення породи здійснювалися за допомогою підведеної вузькоколійки. У підземеллях на глибині 50 м снували вагонетки і працювало кілька сотень бранців. Усі вони загинули на будівництві. Водночас верхню частину замку укріплювали таким чином, щоб стародавня споруда могла винести бомбардування. Інтер’єри під час укріплення були повністю знищені, дерев’яні балки виймали і заливали порожнини бетоном. Заради чого були всі ці жертви? Для чого призначалися підземелля? Досі це таємниця, покрита мороком. Є кілька версій.

За однією з них недалеко від замку в Горах Сов’їх збудували 6 підземних заводів, на яких планували виробляти зброю, зокрема ракети “Фау-1” і “Фау-2”. І ці комплекси мали з’єднати тунелями з підземеллями замку Ксенж.

За другою версією, під замком нібито хотіли зробити величезне сховище. Кажуть, що саме тут захована Бурштинова кімната, а в одному із завалених німцями тунелів досі перебуває цілий бронепоїзд із золотом. Чи так це, нікому не відомо. Але документально підтверджено, що з 500 привезених сюди скринь зі скарбами було знайдено тільки 400. Де ховається ще 100? У 1945 році нацисти залишили замок, проте через кілька місяців повернулися з новою партією робітників, щоб замести сліди. Звісно, не збереглося планів підземель, і жоден із тих, хто працював на секретному об’єкті, не вижив.

Після німців замок Ксенж зайняли радянські війська. У повоєнні роки було зруйновано і дограбовано все остаточно. Винесено всі цінні речі, аж до ліпнини залів. У первозданному вигляді залишили тільки одне приміщення на першому поверсі, призначене для прийому гостей. Решту інтер’єрів реставратори відновлювали за збереженими фотографіями, описами замку сучасниками князів Хохбергів.

Зараз замок Ксьонж перебуває під охороною польського уряду, хоча так і не набув статусу музею. І хоча всередині досі проводять ремонтні роботи, а колишньої розкоші й сліду не лишилося, але резиденція Хохбергів фон Плес все ще вражає відвідувачів зовнішнім оздобленням. Величезним парком, доглянутим садом, фонтаном з ліліями, численними скульптурами і, звісно ж, змішанням різних стилів в одній будові. Тут історія закарбована в камені, починаючи від XIII і закінчуючи XX століттям. Середньовічні бастіони слугують основою для легких барокових форм, австрійські будиночки органічно поєднуються з італійськими химерними башточками, а ренесансні арки ведуть до відокремлених двориків, викладених каменем.

Усе в замку слугувало тому, щоб вразити гостей багатством і приголомшеною пишністю. Ефекту, безсумнівно, досягнуто. І тому обов’язково відвідайте цей третій за величиною замок у Польщі – він вартий захоплення й уваги навіть найбільш розпещених туристів.