Карконоше. Скарби Шклярської Поремби і стародавні боги

Продовжуємо знайомитися з такою гірською грядою Польщі, як Західні Судети.

І в цій статті все про гірськолижний курорт Шклярська Поремба. Крім того, ви дізнаєтеся легенди гірського краю, а також я розповім про таємниче плем’я валлонів.

Отже, влаштуйтеся зручніше. Починаємо…

Шклярська Поремба – невелике містечко на кордоні з Чехією, згадка про яке вперше з’явилася в документах ще наприкінці 13 століття. Тоді територія селища та околиць була викуплена представниками ордену св. Іоанна з Чепліце для пошуку золота і дорогоцінного каміння. Так, так. Карконоше багаті на природні копалини. І не тільки святенники захотіли накласти свою долоню на підземні скарби.

Уже в 11 столітті сюди із заходу прийшло плем’я валлонів. Прибули вони з Галлії, втікши від римлян. Розселилися в Бельгії, Північній Франції та інших місцевостях, багатих на природні копалини. Зокрема, невелика їхня частина осіла на території сучасної Польщі.

Чим же займалося це дивовижне плем’я? Як стверджують історики, були вони чи то алхіміками, чи то астрологами. У всякому разі, володіли таємними знаннями, за що їх називали “інженерами”. Вміли знаходити родовища золота, срібла, дорогоцінного каміння та інших корисних мінералів, визначали кількість благородних металів у руді. Їхні знання високо цінувалися і при королівських дворах. Так у Польщі валони працювали на князів із роду П’ястів.

Рудники розташовувалися в Західних Судетах уздовж річок Кам’яної та Шклярки, а також на Високому Хребті Ізерському, де валлони знайшли не тільки золото і дорогоцінне каміння, а й поклади піритів. З цього мінералу виплавляли залізо й отримували сірчану кислоту.

Зокрема, були виявлені різні кварци, гірський кришталь, аметисти, гранати, рубіни, смарагди, сапфіри. На власні очі побачити всю цю красу можна в Мінералогічному музеї Шклярської Поремби і Музеї Землі.

Однак найбільшим багатством виявилося родовище кварцу, яке й призвело до подальшого розвитку селища. Найширша в Європі кварцова жила тягнеться від Ізерських узгір’їв до Кам’янецького хребта і перебуває в безперервній експлуатації з раннього середньовіччя. Уздовж жили було побудовано кілька склодувень. Щоб забезпечити їхню роботу в лісах вирубували цілі просіки “poręby”. Так і закріпилася за селищем назва Шклярська Поремба. А подивитися й навіть узяти участь у виготовленні скляних виробів можна й зараз у приватній склодувні “Leśna Huta”. Окрім неї, у сусідньому містечку Пеховіце знаходиться цілий склодувний заводик, де виробляють кришталеві вироби марки “Julia”. По ньому вас навіть проведуть з екскурсією http://hutajulia.com/zwiedzanie/

Однак, повернемося до наших валлонів. Це плем’я було надзвичайно релігійним. Так у старій частині містечка містилася каплиця, в якій перед початком сезону робіт кожен рудокоп проводив 7 днів у пості та освячував свої інструменти. По виходу з каплиці, він обіцяв чесно ділитися здобиччю. Половина відходила власнику земель Шаффтгочу, друга половина ділилася між працівником і церквою. Зі своєї частини старатель зобов’язаний був так само пожертвувати на муніципальні потреби. Ось так, ще нічого не заробив, а вже віддав! Відступників від клятви суворо карали. Тому не дивно, що валлони намагалися задобрити всіх богів, діючи за принципом “богу свічку, а чорту недопалок”, приносячи жертву місцевому “духу гір” Карконошу або, друге ім’я, Лічіжепе.

Для цього існувало своє місце, зване “Цукрова голова” (Chybotek). Саме тут старателі приносили криваві жертви древньому божеству. Нагадує це нагромадження скель кам’яний стіл. І навіть можна уявити, увімкнувши фантазію, як усе відбувалося…

“Цукрова голова” знаходиться на туристичному шляху, що проходить через найцікавіші місця у Шклярській Порембі. Починати рекомендую від “Leśna Huta”. Рухаючись у бік Музею Землі, ви пройдете повз історичну реставрацію “Walońska osada”, далі за музеєм, звернувши праворуч, вийдете на “Złoty widok”, звідки відкривається панорама на Карконоше та гору Шреніцу. Після чого через могилу Лічіжепи (нім. Rübezahl) пройдете до самого жертовного столу. Звідти можна спуститися до входу в Карконоський Національний Парк і помилуватися водоспадом Шклярки.

Ще одне місце, яке рекомендую відвідати у Шклярській Порембі – це водоспад Каменьчика. Його загальна висота 27м і це найвище розташований водоспад по польській стороні Карконош (846м н.р.м)! А щоб потрапити в ущелину, якою несе свої води річка Кам’яна, необхідно заплатити 8 зл за дорослого і 4 зл за дитину. Кожному відвідувачу видають каску, яку ви здаєте при виході. Під середнім порогом водоспаду знаходиться рукотворна печера. Тут колись добували золото. На сьогодні видобуток нерентабельний, але деякі крихти колишніх багатств ще можна пошукати 😉

До речі, вхід у національний парк так само платний: 8 зл звичайний і 4 зл пільговий.

Якщо ви вирішите вийти на вершину Шрениці, то прямуйте далі червоним шляхом, і опинитеся там приблизно за дві години. Але спочатку затримайтеся на хвилинку біля туристичного притулку “Камінчик” і подивіться на Ізерські Гори, а також симпатичних сов, що прикрашають собою краєвид.

Мені здається, що сови і ящірки тут всюди. Можливо, це один із таємних знаків валлонів? Сова, як мудрість “інженерів”, і ящірка, що охороняє вхід у підземні скарбниці?

Дорогою ви зможете зупинитися й відпочити на висоті 1200 м н.р.м. ще в одному притулку для подорожніх – притулку на Галі Шреницькій, історія якого розпочалася ще 1786 року. Оскільки турбаза розташована на кордоні з Чехією, на перехресті шляхів, то рух завжди був дуже жвавим. У 1946 році тут налічувалося 130 місць для ночівлі! Однак після пожежі 1975 року притулок значно здав свої позиції і замикає собою рейтинг гірських готелів Польщі. 🙁

Не пощадив вогонь і розташований вище притулок на Шреніце. Він згорів 1972 року, а відбудували будівлю й урочисто відкрили тільки 1992-го. Незважаючи на зміну господарів, турбаза так і не піднялася до колишніх висот. Хіба що у вартості ночівлі переплюнув конкурентів.

Трохи нижче притулку розташована верхня станція підйомника, що працює цілий рік. Тож за бажання можна піднятися й у такий спосіб, попередньо ознайомившись із цінами http://sudetylift.com.pl/lato/cennik/

Але я завжди вибираю свої дві 😉 Тим паче, що підйом плавний, не складний. Перевищення менше 700м. Верхня точка знаходиться на висоті 1362м н.р.м.

Ну, а якщо вам цього замало, то можете піти ще далі, до витоків Ельби. Уявляєте, ця повноводна річка бере початок саме тут, на кордоні Польщі та Чехії! Щоправда, вам доведеться зробити невеликий гак територією іншої країни, тому про всяк випадок запасіться європейською гірською страховкою. Від Шрениці до витоків Ельби всього година ходу майже по прямій. Дорогою зверніть увагу на скельну композицію Три Свинки. Про неї пізніше буде окрема історія.

А дійшовши до витоків, уже має сенс відвідати і Снігові Котли – одне з найкрасивіших місць Карконоша. Це додасть годину до вашого шляху, але повірте, що краєвиди варті того! Фантастичні краєвиди, що відкриваються з практично прямовисної скелі, яка височіє над околицями, не залишать і тіні сумнівів, що ви зробили правильний вибір 😉

Снігові котли Малий і Великий утворилися за часів льодовикового періоду. На їхньому дні до середини літа залягає сніг, звідси й назва. Орієнтиром мандрівникам слугує телевізійна станція, будівлю якої видно здалеку.

А рухаючись від станції жовтою колією в бік Шклярської Поремби, ви через дві години опинитеся на одній із головних вулиць містечка.

Разом, весь шлях займе не менше 6 годин, 17,5 км. У той час, як дорога на Шреницю і назад 12км, 4 години часу. Ваш вибір?

Однак, я обіцяла розповісти вам про загадкове божество з безліччю імен. Як його тільки не називали – Лічіжепа, Карконош, Жепюр, Жеполич. Він же Rübezahl (нім.), Krakonoš, Krkonoš (чеш.). Який же вигляд мала ця істота?

Спочатку Карконоша зображували, як міфічне чудовисько з рогами оленя, хвостом ящера, роздвоєними копитами, і дзьобом грифа. У лапах істота тримала палицю. Не відомо, з якої язичницької віри вона прийшла, проте культ цього божества тримався настільки вперто, що навіть християнство не змогло його викорінити. Згодом вигляд Лічіжепи зазнавав змін. Його почали малювати, як бородатого велетня у звіриних шкурах із кийком у руках. У Шклярській Порембі є навіть пам’ятник Духу Гір у його первісному вигляді.

Незвичне ім’я Личижепа за однією з версій походить від лічити (пол. liczyć) і ріпа (пол. rzepa). А все тому, що колись бог закохався в доньку свидницького князя і забрав її у свій гірський замок. Однак, знатна красуня вже була заручена з принцом. Вона нібито дала завдання Духу Гір рахувати ріпу в городі, а сама тим часом втекла. Так і з’явилося це кумедне прізвисько.

Існує безліч інших легенд про Карконоша. І одна з них належить до Трьох Свинок, про яких згадувала вище. А справа була так…

Дух Гор колись хотів дізнатися, як живеться людям у низині. Тому перетворився на юнака і спустився з Карконошських вершин у Пеховіце пошукати собі роботи. Запропонували йому підробіток як пастуха при стаді свинок у господаря Антоні Глудала. Про господаря говорили, що він був настільки жадібним, що наказав поховати свого сина голим, щоб його сорочка і штани не гнили марно в землі. У Гладала було шістдесят свиней і найняв він шість пастухів. Тож Янек, як дух назвався наймачеві, мусив наглядати за десятком свинок і отримував два залізні гроші щоденного заробітку.

Карконош блукав зі своєю отарою по полях і луках, догоджав її грою на вівчарському ріжку, вишукував найкращі місця для прожитку. Його підопічні жиріли й гарнішали. Помітив це господар. Звільнив одного пастуха і дав Янку вже 20 свинок, а зарплата залишилася та сама. І тут Дух Гор не схибив. Жодної підопічної не втратив. Усе стадо в повному складі додому щодня приганяв. Тоді жадібний наймач дав йому ще 20 свинок, а потім ще. І так, доки всі 60 не стали ходити за Янком і весело похрюкувати під його дудочку. Але ось настала осінь і настав час розрахуватися зі свинопасом – єдиним із тих, що залишилися. Коли Янек сказав господареві, що він хотів би піти у світ і пошукати собі іншої роботи, той настільки розпереживався, що навіть не зміг заснути вночі. Усе думав, як же йому залишити такого прекрасного, дешевого працівника в себе на довше? І придумав. Заліз тієї ж ночі до хліва, вибрав три легші свинки, і виніс їх на Шреницю, де й прив’язав до кілків. Вранці давай будити свинопаса – де мої свинки? Пропали?! Злодії вкрали чи ти сам продав?! Якщо не знайдеш, служитимеш у мене 10 років за ті самі гроші!

Тоді Дух Гор схопив господаря на, легко закинув його на спину, вбіг із ним на вершину гори й зупинився біля трьох свинок. Блідий, як крейда, Глудала, лежав ні живий, ні мертвий і з жахом думав про те, що з ним зараз буде. Однак Янек лише хитро усміхнувся і щось прошепотів над тваринами. Ті раптом почали рости й перетворилися на три кам’яні статуї, які ми й називаємо зараз скелями Три Свинки. Зрозумів тоді жадібний господар, хто перед ним. Упав перед Карконошем на коліна й почав благати про пощаду. Але коли підняв голову, того й сліду не було. Видно, пішов шукати собі щедрішого роботодавця 😉

Дорогий читачу, це все, що хотіла вам розповісти сьогодні про Карконоші та Шклярську Порембу. Впевнена, що ще повернемося в царство Духа Гір, але це буде зовсім інша стаття про нові, досі незвідані мною місця.

А наостанок ще парочка посилань:

• http://www.szklarskaporeba.pl/  – все про Шклярську Порембу й околиці. Що подивитися і відвідати
• https://kpnmab.pl/ – офіційна сторінка Карконоського Національного Парку. Актуальна інформація, карти, природа та історія парку.