Карконош. Карпач та дорога на Снєжку

Вже писала про Столові Гори, що знаходяться в Східних Судетах, а сьогодні ми з вами вирушимо на захід – в царство загадкового Лічежепи. Почнемо з прикордонного селища Карпач, з якого можна вийти на найвищу точку в Карконошах — Снє́жку (1603 м н.р.м).

Назву свою гора отримала, мабуть, від снігового покриву, який тримається на верхівці не менше півроку.

На вершині Снєжки з початку освоєння цієї частини Судетів було збудовано кілька об’єктів обслуговування туризму, релігійних обрядів, і навіть метеорологічних спостережень. До них відносяться з польської сторони:

• Каплиця св. Вавжинця з 1681 р. Про неї ще згадаємо надалі.
• Будівля старої метеорологічної обсерваторії (що існує у 1900-1989 роках),
• Будівля Гірської обсерваторії Інституту Метеорології та Водного Господарства з рестораном усередині (характерне «літаюче блюдце») з 1974 року.

На гору можна піднятися мінімум трьома способами:
а) пішки з Карпача
б) під’їхати витягом до половини колії з польської сторони. Кінцева станція Копа (1377 м н.р.м), а звідти пішки
http://karpaczskiarena.pl/price-list/?lang=en
в) виїхати на вершину підйомником з чеської сторони http://www.snezkalanovka.cz/pl/cennik/

Чи легко вийти на Снєжку? Жителі Карконош такі собі трудяжки, які не без допомоги німців та інженерної кмітливості облаштували туристичні шляхи з максимальним комфортом. На Снєжку веде широка, вимощена каменем, дорога. Вона плавно піднімається від костелу Ванг до вершини, проходячи через численні притулки. Так, для тих, хто був у Татрах, здасться дивним, що гостьові колиби розташовані на відстані не денного переходу, а всього за годину ходьби одна від одної. Одним словом, сервіс на висоті! 😉

Чому рекомендую почати рух саме від костелу Ванг у Карпачі? Що ж, тут не обійтися без невеликого історичного екскурсу…

Храм був збудований на рубежі дванадцятого і тринадцятого століття на півдні Норвегії, в селі Ванг, що розташоване на озері Ванг (вікінги не любили заморочуватися з приводу назв).

У 19 столітті костел потребував дорогого ремонту. Було вирішено його продати. Гроші були необхідні для погашення кредиту, взятого на будівництво нового храму. Завдяки зусиллям норвезького художника, який жив у Дрездені, проф. Яна Крістіана Даля, цю цінну пам’ятку архітектури вікінгів придбав за 427 марок прусський король Фрідріх Вільгельм IV. Після складання документації королівським архітектором об’єкт було знесено, і 1841 року його доправили в ящиках на кораблі до Щецина, а потім до Королівського музею в Берліні. Король, однак, передумав ставити костел на острові Павія недалеко від Берліна і почав шукати місце, де храм міг би служити священнослужителям. Завдяки зусиллям графині Фридерики фон Реден із Буковця навесні 1842 року вирішили перенести церкву до Карконоша, щоб вона могла служити євангелістам, які мешкали в Карпачі та навколо нього.

Місце для будівництва пожертвував граф Крістіан Леопольд фон Шаффготш із Чепліце. На схилі гори Чарна-Гура (885 м над рівнем моря), розташоване на шляху від нижнього Карпача до Снєжки.

2 серпня 1842 року король Фрідріх Вільгельм IV особисто заклав перший камінь у фундамент, а за два роки по тому, 28 липня 1844 року, відбулося урочисте відкриття та освячення костелу за участю королівської сім’ї, голландського принца Фредеріка і багатьох інших відомих особистостей.

Храм зроблений з норвезької сосни, яка, просочена смолою, демонструє дивовижну довговічність. Всередині прикрашений різьбленням по дереву, з використанням стародавньої скандинавської символіки.

Будівля костелу оточена стіною, яка слугувала захистом від поривів холодного вітру. Верхня частина даху прикрашена виступами у формі відкритих драконячих пащ, що робить їх схожими на характерні прикраси човнів вікінгів. Дзвіниця була збудована вже з місцевого каменю.

Святиня Ванг є діючим костелом. А шлюби, укладені тут, вважаються особливо міцними.

Однак для не парафіян вхід платний – 6 зл. Так само для груп можливо замовити коротку аудіоекскурсію.

Минаючи касу, де обов’язково треба купити квиток у Національний Парк, широкою брукованою дорогою ми прямуємо до притулку Самотня – одного з найкрасивіших місць у Карконошах. Пізніше дорога переходить у вузьку гірську стежку, що веде до озера Малий Став і незвичайного притулку туристів. А незвичайний він тим, що тут ви побачите дзвіницю. Як вона тут з’явилася? Про це наступна історія.

З достовірних джерел відомо, що перша будівля на Малому Ставі, ймовірно, була побудована до 1670 року.

1670 – Крістіан Гріфій, ректор Середньої школи св. Магдалена у Вроцлаві, описував свою подорож так:

“… Ми дісталися до Малого Ставу, де виявили літнього чоловіка у віці шістдесяти п’яти років. Старий виріс у горах і не хотів спускатися вниз, стверджуючи, що йому не корисне повітря в долині, і коли я запитав його, чим він харчується, вказав на отару кіз, які вилазять на скелі, а взимку він забивав балками двері своєї хатини, а коли йому доводилося ходити снігом, він надягав снігоступи… “

Перша будівля була розташована трохи вище і далі на північ. Пізніше її зніс тодішній господар Горінг 1872 року, бо, як ідеться в документі: “… старе дерево, з якого вона була побудована, повністю згнило”. старе дерево, з якого воно було побудовано, повністю згнило”. Нову споруду здали в експлуатацію 1883 року. Але вона слугувала більше притулком для сім’ї господаря, ніж укриттям для туристів.

І ось настав 1891 рік, коли Генрік Ріхтер із Мілкова купує ділянку з будинком і 26 головами великої рогатої худоби. Він перший виділив дві кімнати для ночівлі туристів на горищі й обладнав їх меблями. Тоді й з’являється символ “Самотньої” – дзвіниця та відлитий у Єленей-Гурі дзвін із датою 1861 року. Звідси припущення, що Ріхтер володів дзвоном раніше, до прибуття в Карконоше. Мабуть, йому просто шкода було кидати таку цінну річ. І, як всякий німець, він знайшов їй гідне застосування.

Завдяки Ріхтеру з’явилася так само широка дорога для гужового транспорту, що існує й донині.

У роках 1922-1934 будівлю значно розширили, добудувавши північне крило. До 1945 року вона перебувала в приватному володінні й тут жило 7 осіб прислуги.

У повоєнні роки притулок оприбуткувала організація PTTK. Особливий внесок зробив у розвиток туризму в Карконошах Вальдемар Семашко, який взяв під опіку Самотню в 1966 р. Разом із дружиною вони створили неповторний клімат, чим заслужили загальне визнання. Так відвідувачі можуть побачити всередині зразки старовинних лиж, розвішаних по стінах, погрітися біля кахельної печі, помузикувати на піаніно. Завдяки доглядачеві, тут проводилися численні змагання лижників взимку, а влітку спортсменів – підводників. Пізніше, після оцінки будинку, комісія наклала заборону на подальшу модернізацію. І навіть хотіли зробити з притулку музей, заборонивши там ночувати туристам. Але, на щастя, він і досі приймає гостей.

Пройшовши далі синім шляхом хвилин 20, ви опинитеся в іншому туристичному притулку – Strzecha Akademicka, який вважається найстарішим у Карконошах. Пастушача колиба, що мальовничо стоїть на Злотовській галявині біля старої Сілезької дороги, служила мандрівникам уже в першій половині 17-го століття. Перші власники були відомі своєю чудовою настоянкою на шишках, а також грою на вівчарському розі або трубі – так вітали гостей і прощалися з ними.

Побували тут свого часу і знаменитості. Наприклад, у вересні 1790 року в гірській хатині зупинявся великий Гете, який вранці любив захоплюватися сходом сонця.

1896 року на місці дерев’яної халупи було споруджено нову велику будівлю, яка згоріла 1 квітня 1906 року. Однак її швидко відновили. У 1912 році гірський притулок знову почав приймати гостей.

Після війни притулок на певний час перейшов до рук студентів краківських університетів (Centrala Akademickie Zrzeszenie Sportowego), і поточна назва походить від цього періоду.

Але пройдемо далі…

Рухаючись у напрямку Снєжки синім шляхом, ми обов’язково пройдемо ще через один притулок “Щлензкий Дім” (“Dom Śląski”). Це найбільший притулок мандрівників на даному відрізку і наймолодший. Його місткість на ліжках і на підлозі 222 місця! А звели будівлю 1922 року.

Звідси вже рукою подати до жаданих “Тарілок” на вершині. Вітаю – ви дійшли!

Але, що ж ми бачимо на вершині, окрім обсерваторії та панорам, що захоплюють дух?

Повернемося до каплиці св. Вавжинця, про яку згадувала спочатку. Вона датується 17 століттям і була відкрита для парафіян 1681 року. Відтоді розвивалося паломництво та туристичний рух на Снєжку. Однак, існує думка, що раніше на горі приносили жертви іншому богу – Лічежепе або, як його інакше називали, Карконошу. Власне, звідси й походить назва самих гір. Культ був настільки сильний, що навіть запровадження християнства не викорінило його повністю Бо на вершині й звели каплицю, щоб замістити одну релігію іншою.

І ще трохи практичної інформації:

• Загальний ваш шлях становитиме 9,5 км. Має дорога зайняти 3,5 години, не враховуючи зупинок. Сума підходів вгору 823м.
• А спуститися можна коротшим червоним Головним Шляхом Судецьким, якщо ви не прив’язані до машини і паркінгу.

Виходячи на гору, одягніться тепліше. З метеорологічних спостережень обсерваторії відомо, що Снєжка дуже вітряне місце. Максимальна швидкість вітру одного разу перевищила 65 м/с, тобто понад 230 км/год, а пориви вітру часом наближаються до 300 км/год! Крім того, нагорі реально холодно – середня температура в році ледь перевищує 0 градусів за Цельсієм. А число днів із середньою температурою вище +5°C лише 100 на рік (з 2 червня по 15 вересня). Дуже мало днів із середньою денною температурою, що перевищує + 10 ° С.

Сподіваюся, що погодні умови на найвищій точці Карконоша таких бувалих туристів, як ви, не відлякали. Рекомендую обов’язково там побувати всією сім’єю. Шлях не складніший, ніж на Морське Око в Татрах 🙂

У наступній статті про Карконошів я розповім більше про таємничого бога гір і природні чудеса Західних Судетів. А на сьогодні дозвольте відкланятися.