Легенди пенинські

Входячи під крони вікових дерев і оглядаючи околиці з пенінскіх піків, блукаючи руїнами замку і слухаючи розповіді про стародавніх королів, переймаєшся історією цих дивовижних місць і не можеш позбутися відчуття, що перебуваєш у казці.

Послухайте і ви старовинні легенди Пенін.

Замок Дунаєць і прокляття інків

Не повірите, але історія замку в Недзіце пов’язана зі скарбами інків! Як же це сталося, адже Перу і Польща розташовані в різних куточках землі? – запитаєте ви. Тоді прочитайте цю дивовижну історію

Отже, після Другої Світової війни, замок “Дунаєць” опинився у власності держави. Історики та реставратори взялися за оновлення стародавньої фортеці. Під час робіт і випливла на світ божий історія про заповіт інків.

Початок вона бере в середині 18 століття, коли нащадок угорських дворян, які заснували замок-фортецю, виїхав спробувати щастя в Південну Америку. Звали цього мандрівника Себастьян Бежевічі. Там шляхтич одружився з дівчиною зі шляхетного роду інків і в них народилася дочка – Умана. Згодом вона вийшла заміж за племінника вождя племені. Однак під час повстання індіанців вождя було вбито, а його племінник став єдиним спадкоємцем трону. Щоб зберегти життя собі та близьким, новий вождь тікає до Європи з дружиною і тестем Себастьяном. Він забирає із собою частину скарбів інків. Однак, багатство не приносить щастя сім’ї, яка переховується від переслідувачів у Венеції. Юного вождя одного разу знаходять убитим. Тесть ухвалює рішення з донькою та онуком повернутися на Батьківщину – в Угорщину. На той час у замку в Недзиці були вже інші хозаєви – сім’я Хорватхів, однак вони дозволили біженцям сховатися за стінами стародавньої фортеці. Але й тут нещасні не знаходять спокою. Переслідувачі вбивають ударом кинджала в груди дочку шляхтича, Уману. З рідних у нього залишається тільки онук Антоній. Щоб перервати низку сумних подій, Себастьян просить свого племінника Вацлава Бенеша Бежевича усиновити Антонія. У 1797 був підписаний акт усиновлення, а пізніше Вацлав забирає малолітнього Антонія на Морави. Перед смертю Вацлав передає документи, пов’язані зі скарбами інків, своєму синові і просить його, щоб той не займався їхніми пошуками, бо над багатством тяжіє давнє прокляття. Однак 1946 року в стінах замку “Дунаєць” з’являється нащадок Антонія – Анджей Бенеш. У присутності свідків він витягує з-під порога замку олов’яну трубку, що містить вузликовий лист інків. На думку дослідників, лист містив інформацію про місце перебування скарбів. Анджей робив спроби розшифрувати лист. Чи вдалося йому це – досі залишається загадкою. Нащадок Антонія і спадкоємець скарбів інків 1975 року гине в автомобільній аварії.

Легенда про скарби замку Чортштин

В околицях Пенін господарювали банди розбійників. Частенько вони ховали свої скарби в місцях віддалених від людського житла або таких, що мають погану славу. І знаходилися сміливці, які ризикнули зазіхнути на награбоване. Одна з таких історій збереглася до наших днів.

А справа була так…

Два пастухи з Чортштина, працьовиті, але бідні, одного разу за великою дозою спиртного вирішили збагатитися за рахунок скарбу, прихованого в замку. І ось пішли вони до місцевого знахаря, щоб той їх напоумив, як обійти пастки злих духів, що мешкають у руїнах фортеці. Знахар забезпечив їх усім необхідним: воском топленим із великодньої свічки й освяченою крейдою з Трьох Королів. У ніч Святоянську (Івана Купала) спустилися друзі в підземелля замку. Із собою взяли артефакти, мішки та скіпи з кресалом. Що далі вони йшли, то похмурішими і страшнішими ставали коридори. Але ось за черговим поворотом шукачів скарбів засліпив блиск золота. Ось вони – незліченні багатства, про які бідні наймити так мріяли! Та щойно вони наповнили мішки золотом і камінням і зібралися у зворотний шлях, як пролунав диявольський сміх. Світильники згасли, а коли пастухи знову їх запалили, то не могли впізнати коридору, яким прийшли. Блукали вони так довго, що вибилися з сил і вже змирилися з думкою про те, що залишаться тут назавжди. Але раптом попереду засяяв шматочок досвітнього неба. Сміливці крізь щілину в стіні вибралися на волю.

Але що це? Дорогу було не впізнати. Ось праворуч стоїть капличка, якої вчора ще не було. Та й шлях вимощений каменем, а раніше була звичайна земляна стежка. Село, в якому виросли друзі, лежало в руїнах, а трохи далі за горою височіли нові будинки. Шукачі скарбів не впізнавали своїх рідних місць. Тільки гірські піки були так само незмінні й неприступні.

Дійшовши до поселення, пастухи запитали, що це за місцевість. І виявилося, що так виглядає сусіднє село. Як виявилося пізніше, минуло сто років відтоді, як вони опустилися в підземелля замку. І люди похилого віку ще пам’ятають розповіді про двох батраків, які вирушили на пошуки скарбів. А що ж із золотом? Воно перетворилося на каміння. Так сміливці залишилися ні з чим, підтверджуючи давню мудрість, що чуже добро щастя не приносить.

Літаючий чернець із Червоного Кластора (Червоного Монастиря)

На польсько-словацькому кордоні в Пенінах, на крутому березі Дунайця, стоїть Червоний Кластор. З ним пов’язано так само кілька захопливих історій. Одна з яких – про монастирського лікаря, який вирішив підкорити небо.

У легенді мішається казка і бувальщина, бо такий собі брат Кіпріан справді проживав у монастирі з 1756 року. Він навчався медицини у Вроцлаві, а пізніше приїхав до обителі камедулів під Трьома Коронами і не тільки лікував людей, а й захоплювався ботанікою. Ним складено довідник лікарських рослин, який до наших днів зберігся в Національному Музеї в Братиславі.

Допомагав брат Кипріан і тваринам, які потрапили в біду. Особливо любив лікувати птахів. І щоразу дивувався, яким чином їм вдається парити над землею? Одного разу лікареві наснився ангел, який закликав його змайструвати крила і злетіти в небо. Хоча насправді слабкість людини до польотів використав диявол. Чернець потайки від братів створював крила, аж поки однієї ночі не здійснив перший політ, зістрибнувши з Трьох Корон. Самотні польоти над околицями ставали дедалі частішими, поки місцеві жителі не поскаржилися пріору, що бачать, як величезний птах пролітає над будинками. Тоді монах побачив інший сон. Цього разу два справжніх ангели попереджали його, щоб він припинив польоти. Але брат Кипріан вирішивши, що вхопив Бога за бороду, не послухав попереджень.

Наступної ночі він так само вдягнув крила і здійнявся над Пенінами. Але не зупинився на цьому. Полетів над Татрами і над Морським Оком. Тут у нього вдарила блискавка і перетворила на скелю Чернець (Мних), яка навічно застигла над гірським озером. Велетенська кам’яна статуя служить попередженням усім, хто надмірно пишається і непокірний волі Божій.

Про замок Пенінський і чудесний серпанок св. Кінги

Найбільш шанованою святою в Пенінах є св. Кінга. Ким була ця видатна жінка? Насамперед просвітителькою і покровителькою всіх вірних католиків, а по-друге дружиною короля Болеслава Сором’язливого. Безліч легенд пов’язано з діяльністю цієї святої, але найвідомішою є та, події якої відбуваються в Пеніньському Замку.

Замок за свідченнями стародавньої хроніки почали будувати 1257 року, а вже 1287 року тут сховалася від татар свята Кінга, яка втекла з монастиря в Новому Сончі в супроводі сестер законних. І хоча гірська твердиня перебувала у важкодоступному місці, переслідувачі знайшли королеву зі свитою й обклали замок. Татарський ватажок планував узяти фортецю і продати жінок у гареми. Гарнізон тверді на Замковій Горі був невеликим. Вони відчайдушно захищали свою королеву, сиплячи на голови завойовників град каміння і поливаючи їх смолою. Черниці на чолі зі своєю очільницею допомагали захисникам, як могли, але невелика фортеця не могла довго протистояти полчищам ворога. І тоді св. Кінга з підопічними почала відчайдушно молитися, закликаючи сили небесні допомогти їм. І сталося диво! Замок оточив сяючий серпанок. Нападники натикалися один на одного, повністю втративши орієнтацію. Їхні стріли разили своїх же, багато хто потрапляв у прірви. Татари впали в паніку і врешті-решт відступили, увірувавши в силу християнського Бога. А королева з черницями через деякий час повернулася в сондецький монастир.

Замок же після татарських набігів занепав, остаточно був зруйнований під час гуситських набігів у 1431-1433 роках. Його рештки досі можна побачити на Замковій Горі, неподалік Трьох Корон.

Сказання про Чертежа, Чертезика та сестру їхню Соколицю

Було це в ті далекі часи, коли володарем гір і околиць був король, званий Пенін. Жив він у резиденції на Замковій Горі (про яку ми вже згадували) з двома синами Чортєжем і Чортезіком, а також красунею донькою Соколицею. Одного разу на королівство напали численні вороги. Вислав Пенін по допомогу до союзника свого старшого сина Чертежа. Однак загін підстерегли вороги і, заманивши воїнів у пастку, вбили сміливців. Не дочекавшись відповіді, король вислав по допомогу другого сина. Але й той загинув від руки ворога. Тим часом Пеніну вдалося власними силами впоратися з ворогом. Відправлені на пошуки його синів загони виявили тіла спадкоємців. За наказом батька, юнаків поховали в кам’яних трунах. А гори Чертеж і Чертезик – це їхні усипальниці. Однак що ж сталося з дочкою Пеніна?

Одного разу, вирушивши відвідати усипальниці братів, Соколиця зустріла дорогою злого мага. Зачарований її красою, чарівник попросив руки дочки короля. Однак принцеса відмовила магу, чим невимовно його образила. На знак помсти маг перетворив Соколицю на скелю, яку ми й сьогодні вважаємо найкрасивішою вершиною Пенін.

А гори Чертеж і Чертезик стоять неподалік від сестри. Їх бачать туристи, що проходять синьою трасою до Соколиці від Трьох Корон.

Як Яносик через Дунаєць стрибав

Про Яносика – найбільш славного розбійника Підхаля – складено безліч легенд. Одна з них пов’язана з Дунайцем. Напевно вам її розкажуть поромники під час спливу плотами.

А справа була так…

Одного разу вся банда засідала в карчмі, обмиваючи вдало провернуту справу. Хтось доніс про те гайдукам із недзицького замку, і ті вломилися в шинок, пов’язавши ватажка розбійників.

Помістили його в одному з казематів, скувавши руки кайданами. Але, прийшовши до тями, легендарний Яносик, що володів неабиякою силою, розірвав кайдани. Потім виламав двері в’язниці, перескочив через стіну фортеці і був такий. Гайдуки кинулися в погоню. Вони вже майже наздогнали розбійника, як той розігнався і одним стрибком перескочив Дунаєць у найвужчому його місці. Переслідувачі залишилися ні з чим, а слід керпця Яносіка досі можна побачити, закарбованим у камені.

Правда це чи казка, не нам судити. Але відомо одне, що такий собі польський Робін Гуд справді проживав і чинив пограбування в Татрах та Пенінах, аж доки не потрапив до рук угорських гайдуків і не був страчений за свої злодіяння. За мотивами цих та інших історій було створено цілий польський серіал “Яносик” і словацький повнометражний фільм “Правдива історія про Яносика”. Якщо захочете познайомитися з цією легендарною особистістю ближче – рекомендую до перегляду.

Місцеві пастухи порозказували б вам ще безліч гавейд про Пеніни та околиці: про чудо св. Кінги, про Перловича і короля змій, про принцесу Брунгільду із замку в Недзиці та ін. історії, проте не буду вас далі втомлювати розповіддю. Краще самому приїхати в ці дивовижні місця і відчути клімат Пенін, поблукавши місцями колишньої слави.