Баб’я Ґура. Бескиди Живецькі

Баб’я Гура в Бескидах Живецьких є найвищою вершиною в Польщі після татранських піків – 1725м н.р.м. Чула я про неї вже давно. Розповідали різне. Але, як то кажуть, краще один раз побачити.

А почну свою розповідь з історії…

Крім популярної назви Баб’я Гура, ви можете зустріти й іншу – Д’яблак. За що ж місцеві жителі так не полюбили цей пік?

Згідно з давніми легендами, на вершині гори колись стояв замок, у якому жив не хто інший, як Чорнобог – володар чорної магії, воєн і нещасть. До наших днів від замку, нібито, залишився тільки розсип каменів. Але магічну силу місце не втратило. Місцеві вірять, що на Бабиній Гурі знаходяться ворота переходу між світами, і звідси прямо можна потрапити в будь-яку точку Землі і Підземелля.

На цьому магічна історія вершини не закінчується. Люди похилого віку ще лякають дітей історіями про шабаші відьом, які полюбляли збиратися на Бабей Гурі за певними датами. Так зльоти чаклунок на мітлах відбувалися в ніч Свентоянську (Івана Купала), Задушки, Страсну П’ятницю і особливо в день зимового сонцестояння. У цей час нечиста сила набирала найбільшу міць, чим і користувалися відьми, здійснюючи свої обряди, приносячи жертви на кам’яному вівтарі.

 

Чи є зерно правди в давніх казках? Зазирнемо фактам в обличчя

Б’яб’я Гура вважається найнепередбачуваною на погодні умови вершиною. Сонце може тут раптово змінитися дощем, градом або снігом. Пік майже постійно перебуває в імлі хмар, тож потрапити на ясну погоду – велике щастя.

У тому місці відбуваються й інші дивні події. Так людей, які ризикнули піднятися на вершину, знаходили мертвими в лісі, які вчинили самогубство. Безліч сміливців так і не повернулося, тіл їхніх не знайшли. За переказами, гора має властивості притягувати людей. Так, ідучи на магічний поклик, вони піднімалися на вершину вночі, в будь-яку погоду і пропадали.

Досить часто туристи бачать ледве вловимі тіні, що ковзають уздовж стежки. Багатьох переслідує відчуття людини, що йде позаду, хоча потім виявляється, що нікого немає.

Із газетних повідомлень. У 1963 р. неподалік від таємничої вершини розбився вертоліт, хоча була ясна погода. Причину поломки так і не виявили. У 1969 р. зазнав аварії в гірському масиві Баб’я Гура пасажирський літак Варшава – Краків. Загинуло 53 людини. Чорна скринька із записами зникла. І вже в наш час – у 2013 році тут розбився приватний літак. Жертвами гори стали 3 людини.

Нині ж Баб’я Гура вважається одним із найпопулярніших туристичних місць Малопольщини. Сюди стікається безліч шляхів, що ведуть із Польщі та Словаччини. Вона так само, як і багато століть тому, притягує людей. Але будьте пильні, йдучи підкорювати вершину. Стародавні сили не дрімають і кам’яний альтар досі чекає на своїх жертв…

Вдалося мені вас налякати? Якщо ні, то читайте далі про наш похід.

Компанія у нас зібралася чудова, добре організована. Усі учасники зібралися на паркінгу Пшеленч Кров’ярки, що біля Зубжиці Гурної, вчасно. Висунулися злагоджено червоною дорогою, що починається одразу за входом до Баб’єгурського Національного Парку. Дорога йде вгору спочатку під невеликим ухилом, але стає дедалі крутішою, переходячи в сходинки. Нескінченні сходинки… Зібралися ми всі на першій зупинці Соколіце (1367м н. р. м.) через годину. Тут уже траса стала трохи легшою. Високі дерева змінилися низькою порослю гірської сосни. Доріжка, викладена камінням, тікала далі до Кемпе (1521 м н.р.м.), де можна було помилуватися краєвидами та відпочити на лавочках перед черговим підйомом.

Наступна точка, до якої вам належить дійти – Гувняк (1617м н.р.м.) Назва не наймилозвучніша. Звідки вона взялася? З незапам’ятних часів живецькі гурали тут випасали корів. Природно, залишалися і продукти життєдіяльності. Так назва і закріпилася.

Тут одне з найнеприємніших місць усього походу – купи валунів, які часом відчутно хитаються під вашими ногами. Але подолавши цю перешкоду, ви вже легко дійдете до мети.

На Гувняку підлісок закінчується і залишається бідна альпійська рослинність. Але зате відкриваються чудові краєвиди! Праворуч на Баб’єгурський Парк, а ліворуч на Словаччину з мерехтливим вдалині Оравським озером.

До речі, деякі легенди справдилися. Упродовж усього шляху набігали легкі хмарки, світило сонечко, а над самим піком клубочилася хмара. Вона висіла, наче приклеєна, нікуди не переміщаючись. Так і з’являються казки…

На Бабиній Гурі під стіною, збудованою поколіннями туристів, ми і зробили привал. У цьому місці сходяться кордони двох держав, тож нарівні з польською промовою чулася і словацька. Кажуть, що кожен гурал із Підхаля має піднятися на Гевонт, а кожен оравчанин зобов’язаний вийти на Бабину Гуру! За даними дослідників, Баб’єгурський Парк відвідує щороку 100 000 туристів. І далеко не всі з них гурали. 😉

Відпочивши як слід, попрямували вниз – у напрямку до притулку Маркове Шчавини. На спуску так само будьте обережні! Камені тільки здаються надійними! Тут три шляхи сходяться в один, але не втрачайте свій – червоний. Від Пшеленчі Брона дорога йде круто вниз.

Від повороту до притулку йти хвилин 15. Як у казці, дерева розступаються, і на галявині ви бачите великий будинок, повний людей. Він тільки здається новим, але насправді притулку понад 100 років. Перший будиночок для туристів з’явився тут 1906 року, а з нагоди його 100-річного ювілею нещодавно було зроблено ремонт. Хоча, з моєї точки зору, зараз з нього зійшов наліт старовини глибокої і притулок більше схожий на сучасний пансіонат у горах.

Перекусивши за столиками біля притулку, ми пішли вже синім шляхом до паркінгу. Тут розповідати особливо нічого. Дорога пряма, з невеликим ухилом вниз. Настільки рівна, що нею навіть інвалід на електрокалясці проїхав у напрямку до Маркових Щчавинів. Але, є одне місце, про яке варто згадати. Це жовтий шлях Перч Академіків, що йде від основного круто вправо вгору. Поворот на цю доріжку називають Скрентем Ратовників, бо саме нею йдуть рятувальні команди до туристів, які заблукали на Бабиній Гурі. Шлях однозначно не підходить для дітей і вагітних, оскільки тут вам зустрінуться ланцюги і металеві скоби. Підхід до вершини з цього боку складний і крутий, а до того ж односторонній.

Синьою дорогою ми без проблем за години 1,5 зійшли до машин, побачивши пару струмочків і невелике озерце Мокри Ставек (Mokry Stawek). Мабуть, це була найлегша частина шляху. А там вже прощальне фото і по домівках!

Ось така вийшла прогулянка завдовжки 14 км і тривала за часом близько 5 годин.

Перепад висот на всьому шляху 700м.

[:uk]Баб’я Гура в Бескидах Живецьких є найвищою вершиною в Польщі після татранських піків – 1725м н.р.м. Чула я про неї вже давно. Розповідали різне. Але, як то кажуть, краще один раз побачити.

А почну свою розповідь з історії…

Крім популярної назви Баб’я Гура, ви можете зустріти й іншу – Д’яблак. За що ж місцеві жителі так не полюбили цей пік?

Згідно з давніми легендами, на вершині гори колись стояв замок, у якому жив не хто інший, як Чорнобог – володар чорної магії, воєн і нещасть. До наших днів від замку, нібито, залишився тільки розсип каменів. Але магічну силу місце не втратило. Місцеві вірять, що на Бабиній Гурі знаходяться ворота переходу між світами, і звідси прямо можна потрапити в будь-яку точку Землі і Підземелля.

На цьому магічна історія вершини не закінчується. Люди похилого віку ще лякають дітей історіями про шабаші відьом, які полюбляли збиратися на Бабей Гурі за певними датами. Так зльоти чаклунок на мітлах відбувалися в ніч Свентоянську (Івана Купала), Задушки, Страсну П’ятницю і особливо в день зимового сонцестояння. У цей час нечиста сила набирала найбільшу міць, чим і користувалися відьми, здійснюючи свої обряди, приносячи жертви на кам’яному вівтарі.

 

Чи є зерно правди в давніх казках? Зазирнемо фактам в обличчя

Б’яб’я Гура вважається найнепередбачуваною на погодні умови вершиною. Сонце може тут раптово змінитися дощем, градом або снігом. Пік майже постійно перебуває в імлі хмар, тож потрапити на ясну погоду – велике щастя.

У тому місці відбуваються й інші дивні події. Так людей, які ризикнули піднятися на вершину, знаходили мертвими в лісі, які вчинили самогубство. Безліч сміливців так і не повернулося, тіл їхніх не знайшли. За переказами, гора має властивості притягувати людей. Так, ідучи на магічний поклик, вони піднімалися на вершину вночі, в будь-яку погоду і пропадали.

Досить часто туристи бачать ледве вловимі тіні, що ковзають уздовж стежки. Багатьох переслідує відчуття людини, що йде позаду, хоча потім виявляється, що нікого немає.

Із газетних повідомлень. У 1963 р. неподалік від таємничої вершини розбився вертоліт, хоча була ясна погода. Причину поломки так і не виявили. У 1969 р. зазнав аварії в гірському масиві Баб’я Гура пасажирський літак Варшава – Краків. Загинуло 53 людини. Чорна скринька із записами зникла. І вже в наш час – у 2013 році тут розбився приватний літак. Жертвами гори стали 3 людини.

Нині ж Баб’я Гура вважається одним із найпопулярніших туристичних місць Малопольщини. Сюди стікається безліч шляхів, що ведуть із Польщі та Словаччини. Вона так само, як і багато століть тому, притягує людей. Але будьте пильні, йдучи підкорювати вершину. Стародавні сили не дрімають і кам’яний альтар досі чекає на своїх жертв…

Вдалося мені вас налякати? Якщо ні, то читайте далі про наш похід.

Компанія у нас зібралася чудова, добре організована. Усі учасники зібралися на паркінгу Пшеленч Кров’ярки, що біля Зубжиці Гурної, вчасно. Висунулися злагоджено червоною дорогою, що починається одразу за входом до Баб’єгурського Національного Парку. Дорога йде вгору спочатку під невеликим ухилом, але стає дедалі крутішою, переходячи в сходинки. Нескінченні сходинки… Зібралися ми всі на першій зупинці Соколіце (1367м н. р. м.) через годину. Тут уже траса стала трохи легшою. Високі дерева змінилися низькою порослю гірської сосни. Доріжка, викладена камінням, тікала далі до Кемпе (1521 м н.р.м.), де можна було помилуватися краєвидами та відпочити на лавочках перед черговим підйомом.

Наступна точка, до якої вам належить дійти – Гувняк (1617м н.р.м.) Назва не наймилозвучніша. Звідки вона взялася? З незапам’ятних часів живецькі гурали тут випасали корів. Природно, залишалися і продукти життєдіяльності. Так назва і закріпилася.

Тут одне з найнеприємніших місць усього походу – купи валунів, які часом відчутно хитаються під вашими ногами. Але подолавши цю перешкоду, ви вже легко дійдете до мети.

На Гувняку підлісок закінчується і залишається бідна альпійська рослинність. Але зате відкриваються чудові краєвиди! Праворуч на Баб’єгурський Парк, а ліворуч на Словаччину з мерехтливим вдалині Оравським озером.

До речі, деякі легенди справдилися. Упродовж усього шляху набігали легкі хмарки, світило сонечко, а над самим піком клубочилася хмара. Вона висіла, наче приклеєна, нікуди не переміщаючись. Так і з’являються казки…

На Бабиній Гурі під стіною, збудованою поколіннями туристів, ми і зробили привал. У цьому місці сходяться кордони двох держав, тож нарівні з польською промовою чулася і словацька. Кажуть, що кожен гурал із Підхаля має піднятися на Гевонт, а кожен оравчанин зобов’язаний вийти на Бабину Гуру! За даними дослідників, Баб’єгурський Парк відвідує щороку 100 000 туристів. І далеко не всі з них гурали. 😉

Відпочивши як слід, попрямували вниз – у напрямку до притулку Маркове Шчавини. На спуску так само будьте обережні! Камені тільки здаються надійними! Тут три шляхи сходяться в один, але не втрачайте свій – червоний. Від Пшеленчі Брона дорога йде круто вниз.

Від повороту до притулку йти хвилин 15. Як у казці, дерева розступаються, і на галявині ви бачите великий будинок, повний людей. Він тільки здається новим, але насправді притулку понад 100 років. Перший будиночок для туристів з’явився тут 1906 року, а з нагоди його 100-річного ювілею нещодавно було зроблено ремонт. Хоча, з моєї точки зору, зараз з нього зійшов наліт старовини глибокої і притулок більше схожий на сучасний пансіонат у горах.

Перекусивши за столиками біля притулку, ми пішли вже синім шляхом до паркінгу. Тут розповідати особливо нічого. Дорога пряма, з невеликим ухилом вниз. Настільки рівна, що нею навіть інвалід на електрокалясці проїхав у напрямку до Маркових Щчавинів. Але, є одне місце, про яке варто згадати. Це жовтий шлях Перч Академіків, що йде від основного круто вправо вгору. Поворот на цю доріжку називають Скрентем Ратовників, бо саме нею йдуть рятувальні команди до туристів, які заблукали на Бабиній Гурі. Шлях однозначно не підходить для дітей і вагітних, оскільки тут вам зустрінуться ланцюги і металеві скоби. Підхід до вершини з цього боку складний і крутий, а до того ж односторонній.

Синьою дорогою ми без проблем за години 1,5 зійшли до машин, побачивши пару струмочків і невелике озерце Мокри Ставек (Mokry Stawek). Мабуть, це була найлегша частина шляху. А там вже прощальне фото і по домівках!

Ось така вийшла прогулянка завдовжки 14 км і тривала за часом близько 5 годин.

Перепад висот на всьому шляху 700м.