Горце. Всі дороги ведуть до Турбача

Сьогодні хотілося б розповісти про мої улюблені… ні, не Татри, як багато хто міг би подумати, а Горці. Це теж частина Карпат, хоча й не найвища.

Найвища точка Горців – гора Турбач, 1310м н. р. м. Гори вкриті рясною рослинністю переважно хвойною, тож вершини деколи зовсім ховаються під зеленим покровом. Із самого Турбача так само вид не дуже, але Татри видно. Однак, дорогою до нього можна насолодитися найпрекраснішими панорамами з лісових галявин, на яких і досі випасають у сезоні отари овець.

До речі, що дивно, у цьому національному парку охороняють не тільки первозданний ліс, а й справу рук людських, а саме вирубки та галявини, що утворилися на їхньому місці. Рослинність на них спеціально підкошують. Не щадять навіть заростей чорниці, якої росте на просторах парку безліч. Навіщо? Як стверджують біологи, на цих галявинах за багато століть діяльності людина створила особливу екосистему. Деякі види рослин ростуть тільки на таких вирубках. До них належить і шафран спіський або, як його частіше називають, крокус. Всупереч поширеній думці, в даному випадку, людина не погіршила, а покращила створене природою. Адже без цієї скромної фіолетової квітки неможливо собі уявити весняних галявин у Горцях.

Яким же чином можна потрапити на Турбач? Я розповім про два способи – один для мандрівників без машин, а інший для автомобілістів. Хоча доріг на вершину з різних місць набагато більше.

Почнемо з червоної пішохідної траси, яка є частиною ГОЛОВНОГО ШЛЯХУ БЕСКІДСЬКОГО. Починається він в Устроні, в Бескиді Щлензькому, а закінчується у Волосатому в Бещчадах. Загальна протяжність шляху 517км. Але ми з вами подолаємо сьогодні набагато меншу відстань 😉

Отже, припустимо, що ви їдете потягом із Кракова. Тоді вам треба вийти в Рабке-Здруй і звідси почати свою пригоду. Пройшовши вулицею Владислава Оркана й оминувши старий парк, ви опинитеся на вузькій вуличці Юзефа Дієтла, а звідти полями поступово підніматиметеся дедалі вище й вище за червоними мітками…

І тут не можу не сказати кілька слів про саму Рабку-Здруй. Як ви знаєте, приставка Здруй означає, що в цьому містечку виявлено цілющі джерела. І це дійсно так. Як здравниця, Рабка була відома задовго до Закопане. Сприяла тому залізниця, кінцева станція якої знаходилася в частині селища, що називається Хабувка. Там же існує залізничний музей, посилання до якого ви знайдете наприкінці статті.

Навколо цілющих джерел наприкінці ХІХ століття почали рости, як гриби, санаторії та здравниці. Під час Другої Світової Війни в них розквартировували і лікували німецьких окупантів, а в комуністичні часи відпочивали трудящі з усієї Польщі. І зараз Рабка не втратила свого значення, хоча її і затьмарив гірськолижний курорт Закопане. У місті з цікавинок є розважальний парк Рабколанд, музей розбійників і старий парк, яким неспішно прогулюються відпочивальники після оздоровчих процедур.

Однак, на мою думку, найбільшим багатством цієї місцевості є її природа, а саме Горце праворуч і Бескид Вісповий ліворуч. А ми з вами тим часом піднялися над містечком і бачимо, обернувшись, масив Любоня, куди так само можна вийти з Рабки-Здруй.

Через деякий час наш червоний, головний шлях, з’єднується з чорним, і далі заглиблюємося в ліс, прямуючи до бацувки на Мачейовій. Усі її знають саме під такою назвою, хоча насправді цей невеличкий туристичний притулок знаходиться на галявині Пшислоп, за кілометр від узвишшя Мачейова. З галявини за гарної погоди відкривається краєвид на Бабину Гуру в Бескиді Живецькому і вдалині можна розрізнити Татри.

Рекомендую скористатися гостинністю господарів притулку і скуштувати знаменитого серника зі збитими вершками і чорничним джемом. Смакота, вже можете повірити! Крім смачної їжі, вам напевно сподобається затишний інтер’єр. Тут всюди дерев’яні витвори мистецтва місцевих майстрів, старі фото. А над каміном висить гітара, якою може скористатися кожен, хто вміє на ній грати. Зверніть, будь ласка, увагу і на карту, що висить у дальньому кутку. На ній зображено безліч будиночків. Це проєкт Едварда Москали, якому зобов’язана своїм будівництвом і ця бацувка. Загалом на території польських Бескидів за амбітним задумом активіста PTTK повинно було з’явитися понад 100 невеличких притулків, у яких могли б знайти тимчасовий притулок від 20 до 30 туристів. Але збудували тільки 11. А шкода. На багатьох ділянках ВЕЛИКОГО БЕСКІДСЬКОГО ШЛЯХУ мандрівникові й ніде зупинитися, якщо в нього немає намету.

Бацувка на Мачейовій відома ще й тим, що 2019 року посіла третє місце в рейтингу гірських притулків Польщі. Відвідувачі відзначають приємне обслуговування, чистоту та домашню атмосферу.

Перекусивши в бацувці, ми рухаємося через ліс далі, до чергового притулку на Старих Верхах. У нього своя, не проста історія. Попередній будинок був притулком партизанів і його спалили 1945 року, під кінець війни. Нині існуючій будівлі вже майже півсотні років і в ній може заночувати 35 осіб. При будинку є наметове поле та окремий санвузол із душами й туалетами. До цього місця найшвидше дістатися із селища Обідова – півгодини часу зеленою стежкою.

Любителям бігових лиж небезінтересно буде дізнатися, що саме в Обідовій починається Шлях Олімпійців, де тренуються навіть професіонали цього виду спорту. Він добре вторований взимку, а на паркінгу стоїть будиночок із прокатом спорядження – влітку гірські велосипеди, взимку лижі.

Від притулку на Старих Верхах уже кілька кілометрів до нашої мети – вершини Турбач. Гарненько відпочиньте, і рухаємося далі! Будьте уважні, не зверніть у відгалуження шляху. Тут багато доріг, протоптаних місцевими, які здатні вас завести зовсім в інші села.

Ближче до вершини ліворуч зверніть увагу на останки літака. Їх залишили тут на згадку про трагічні події 1973 року. Справа була наприкінці травня, але, як це часто буває в горах, погода, що раптово змінилася, стала причиною аварії. У складних умовах літак, що транспортував хвору дитину, не долетів до аеродрому в Новому Тарзі, впав на схил Обідовця, де й залишився на віки вічні. Малюк із мамою летів із самого Гданська до шпиталю в Рабке-Здруй, де на нього вже чекали лікарі, приготувавши все для операції. Мати дитини загинула, пілот пошкодив хребет. Але маленький пацієнт вижив. Така ось сумна історія 🙁

На самому Турбачі на нас чекає вид на Татри і пам’ятне фото на тлі обеліска, табличка на якому сповіщає туристів про місцезнаходження вершини. Раніше тут стояла тріангулярна вишка, але зараз, в еру GPS навігаторів, залишився лише стовп.

Пройшовши кілометр далі, ми потрапимо в один із найбільших гірських притулків у Бескидах – на Турбачі. Знаходиться він на краю галявини Вольниця, що плавно перетікає в Халу Длугу.

Ідея створення притулку недалеко від Турбача з’явилася ще на початку століття. Першу будівлю, дерев’яну, збудували 1925 року. На його урочистому відкритті був присутній Владислав Оркан – відомий польський поет, який проживав неподалік. Щоправда, знаходився притулок тоді нижче, на галявині Веселякувка. У 1933 році будинок спалили, як кажуть, браконьєри. Тим туристи заважали займатися промислом.

Нову будівлю практично встигли закінчити до початку війни. Незважаючи на голі стіни, тут почали приймати гостей. Не буду зупинятися на партизанському минулому притулку, бо це окрема історія. Скажу лише, що господарі брали активну участь у боротьбі проти фашистських окупантів, за що деякі з членів сім’ї поплатилися життям. Так, увійшовши у великий хол, зверніть увагу на фото усміхненої дівчини, що висить біля дверей. Це Альбіна Бялонь, розстріляна німцями на Хале Длугой, де стоїть пам’ятний хрест. В одній з облав, влаштованій фашистами, Альбінка побігла попередити партизанів про небезпеку і вже поверталася додому, як зустрілася із загоном окупантів. Її повели на допит, катували, а потім убили. Так обірвалося життя польської патріотки…

1943 року було вирішено підпільними відділами народної армії спалити притулок, оскільки в ньому розквартирували німців. Нинішню будівлю відбудували на старому фундаменті за проектом Анни Гурської у 1958 р. Вона може надати нічліг для 120 туристів, не рахуючи місць на підлозі.

Поруч з основною будівлею ви побачите невеличкий дерев’яний будиночок, у якому знаходився Музей гірського туризму. Однак зараз експозицію перенесено в сам притулок.

Перепочивши і підкріпившись, ми з вами почнемо спуск у Новий Тарг жовтим шляхом, на якому зустрінемо ще кілька цікавих пам’яток старовини. І перший у черзі монументальний хрест “під березу” з навішеним беретом Армії Крайової. З боків хреста біло-червоні прапори, як данина воїнам, що партизанили лісами під час гітлерівської окупації. Регіон Подхале одним із перших опинився під гнітом загарбника, одразу на початку вересня 1939 р. На державні свята тут читають молебні за загиблими, на які збираються жителі навколишніх сіл. Практично в кожного з них у сім’ї був хоч один партизан, а історії про діяння відважних захисників рідної землі переповідають дітям та онукам.

Постоявши хвилинку біля пам’ятника, вирушаємо далі.

Спочатку кілька доріжок різних кольорів триматимуться разом, а розходяться вони на галявині Веселякувка, про яку згадувала вище. Саме на ній знаходився перший притулок при Турбачі. Зупиніться й огляньте околиці з галявини, бо пізніше ми з вами занирнемо в дрімучий ліс. Якщо опинитеся тут навесні, то напевно побачите в траві квітучі крокуси.

Звернувши праворуч на жовту доріжку, через деякий час побачимо лісову каплицю на галявині Руснакової. Була вона поставлена 1979 року на честь Яна Павла II, який якраз влітку того року побував у Новому Тарзі з візитом. Повна назва каплиці Лісової Богоматері Королеви Горців. Всередині побачимо не лише ікони, а й безліч нагадувань, як про самого Папу Римського, так і про військове минуле Підхаля.

Проводять тут і богослужіння від травня до жовтня в туристичний сезон у вихідні дні. Місце так само популярне серед пілігримів. До речі, у Горцях є навіть особливе позначення для папського шляху – жовтий хрест на синьому тлі. Якщо побачите такі знаки на деревах, значить тут проходив Кароль Войтила власною персоною.

Далі дорога то різко опадає донизу, а то біжить полого, звиваючись між деревами. І перед самим виходом на осідлі Олексувки ви побачите ще одну капличку. Вона не настільки знаменита, як попередня, але тут можна зупинитися і ще трохи подихати лісовим повітрям, перш ніж ви сядете в задушливий автобус. До автовокзалу вас довезе будь-який громадський транспорт або ж можна викликати таксі.

А от для автомобілістів я б порекомендувала зробити петлю. Від лижного витягу на Длугій Поляні вийти на Турбач зеленим шляхом, а спуститися жовтим. Зелена дорога більш-менш полого піднімається вгору і приведе вас до притулку під Турбачем за 2,5 години. По дорозі кілька галявин, де можна організувати пікнік, що зазвичай і роблять місцеві.

До речі, обидві траси – з Рабки і з Нового Тарга – проходять краєм Горчанського Національного Парку, а отже, доступні так само для ваших чотирилапих улюбленців.